Петрик – любов з першого погляду.

Мене звати Тетяна, мені 25 років. За декілька місяців до початку війни, ми з чоловіком (Віталієм), нашим песиком Кратосом та двома котиками Тору і Клатчем Ніксом, переїхали із Запоріжжя до Львова. Разом з чоловіком ми вже більше восьми років.

В дитинстві у мене було багато тварин – папуги, котики, хом’яки, рибки. У підлітковому віці взяли собаку з притулку, також було з десяток щурів-дівчаток (більшість викуплена з поганих умов)

Звісно, були випадки, коли прилаштовувала знайдених цуценят, одного разу навіть знайшли на вулиці руського чорного тер’єра, хом’яка у полі. Нажаль, батьки не дозволяли довго тримати цих тварин дома, тож доводилося віддавати зразу, якщо хтось зацікавився. Через це успішних історій прилаштування мало.

Ви кінолог-зоопсихолог. Розкажіть про те як вирішили обрати, таку цікаву професію.

Все моє життя пов’язано з тваринами – я вивчаю їх, малюю, фотографую. Коли у нас з’явився Кратос, а разом з ним і необхідність роботи зі спеціалістом, я стикнулися з тим, що більшість кінологів все ще використовують для навчання методи та амуніцію, яка приносить біль, дискомфорт, психологічне насилля тварині. Я так не змогла, почала шукати інший шлях – вивчати кінологію, щоб зрозуміти свою собаку і вирішити проблеми. Поступово я прийшла до думки, що багато людей також, як я, не хочуть робити боляче своїм улюбленцям, але не знають альтернатив, натрапляють на негуманних спеціалістів. Мені захотілося допомогти таким людям, тому я почала більш поглиблено вивчати “проблемну”, поведінку собак, її корекцію і як налагодити життя людини і її собаки загалом.

Помітила, у інсті, що у вас є котики і собака, що логічно ви кінолог. Розкажіть про ваших улюбленців

У перший місяць, коли ми почали жити разом, у 2017 році, на вулиці зустрілась голодна кішка з запущеним маститом і стертими зубами, вона була дуже тактильною, нам стало її дуже шкода і тоді ми вирішили її забрати – так в родині з’явилася Тору.

Наступного року, коли ми їздили в гості до родичів у село, вони показали нам кошеня з неймовірними блакитними очима, які западають в душу. Спочатку ми намагалися прилаштовувати його, але не було запитів. Коли наступного разу приїхали у село і дізналися, що це кошеня лягнула корова і він деякий час не ходив, побачили його стан – виснажений, з блохами, опіками від котла, лишаєм, вирішили забирати. У свій рік кіт важив трохи більше 500г. Але ми його виходили і назвали Клатч Ніксон.

Собака ж у нас з’явилася за день до весілля. Коли моїй першій собаці поставили смертельний діагноз, ми задумалися щодо другої, щоб легше це пережити. Випадково на одному з сайтів побачила, що люди продають через алергію цуцика Кане корсо. Мій чоловік дуже хотів велику собаку, тому ми вирішили поїхати познайомитися і потім подумати, прийняти рішення. Перші власники сказали, що якщо ми не забираємо Кратоса то він піде на ланцюг або притравку бо ніхто більше не цікавився. Але зустрівши Кратоса, відчувши на собі корсячі зубки, ми зрозуміли, що він – наш, вже не змогли поїхати без нього. Зараз ми періодично подорожуємо Україною з собакою, відвідуємо багато закладів і місць, про що я веду свій блог

Звідки довідались про Cats for adoption Kyiv?

Про Cats for adoption Kyiv я дізналася із соц мереж, мене вразила історія притулку, як вони всі разом рятувалися від бойових дій з Київської області до Львова ще й допомогаючи покинутим, під час перших тижнів війни, тваринам. Це неймовірно!

Я не їхала за конкретним котиком, взагалі не було чіткої думки хто це має бути – вік, стать, колір… Через те, що в мене ще є інші тварини головним фактором була можливість гармонійного співіснування, щоб всім було комфортно, і відсутність захворювань, що передаються іншим тваринам.

Я провела, мабуть, пів дня споглядаючи за вихованцями притулку, їх реакціями по відношенню до інших котиків, собак, людей, звуків. Вибирати набагато морально складніше ніж забрати одного, зустрітого випадково, бідосю, у складній ситуації – вони всі заслуговують на власний дім.

Петрик же першим кинувся мені у очі, прямо зачіпив. Ще були сумніви, але коли наступного дня при знайомстві з чоловіком Петрик підійшов до нього першим, з такої кількості котиків, ще й не просто підійшов, а стрибнув на коліна – думаю то був знак)

Ви змінили ім’я?

Так, ми змінили ім’я. Нічого не маю проти першого імені – Петрик, але для мене нове ім’я – нова сторінка у житті. Тепер котика звуть Бегемот.

Ви прихистили пухнастого, під час війни? Що вас на це підбило? Адже багато хто в шоці і стресі, про прихисток тварин взагалі не мають думки. Навпаки, деякі покидають їх.

В перші дні війни ми приймали у себе людей, але, нажаль, цей досвід був не завжди вдалим. Плюс велика кількість повідомлень про покинутих тварин не йшла з голови. Ми з чоловіком сіли, обговорили наші можливості і дії під час різних варіантів розвитку ситуації і прийшли до висновку, що ми зможемо допомогти ще одній тварині.

Кожен майбутній власник, перш за все проходить “фейс контроль”, як все пройшло?  

За співбесіду я хвилювалася лише через те, що ми живемо у Львові в орендованій квартирі. Я завжди вивчаю та намагаюся покращити умови для своїх тварин, тож всі запитання були доречними і важливими. Було цікаво послухати історію Петрика та деяких інших котиків. Вікторія та інші волонтери цього проекту дуже приємні у спілкуванні.

 Відчувається, що в кожного котика вкладена частинка душі опікунів і звісно, хочеться, щоб їм не доводилося хвилюватися за життя і безпеку вихованців у нових господарів, тож нічого поганого у співбесіді і договорі не бачу.

Чи відписуєтесь Вікторії (власниці проєкту), про життя котика? Якщо так, то як саме, як часто?

Час від часу я показую нові фото та відео Вікторії, ділюсь історіями з життя. Якщо є якісь питання по лікуванню також можу звернутися і отримати пораду. З радістю би ділилася з Вікторією новими відео, фото щодня, але розумію всю складність її діяльності і тому намагаюся дозувати, хоча помітно як це важливо.

Як пройшла адаптація? Знайомство з вашими іншими тваринками?

Перший тиждень адаптації проходив важко. Собака отримувала перезбудження через нового члена родини, переслідував, а Петрик в свою чергу його взагалі не боявся, не тікав, навпаки – падав на боки та спину, інші котики боялися, ще й все ускладнювалося маленькою квартирою лише з однією кімнатою (важко розділити та і ніхто не хотів бути окремо від людей, Петрик дуже кричав за нами і Кратосом ), періодично сили були на межі. Але ми це пережили.

Взагалі, тварина з притулку, котик чи собака, як проходить їх адаптація з точки зору зоопсихології?

Нажаль, тварини з вулиці, з притулку або з інших рук це вже тварини з певним набутим досвідом і часто цей досвід негативний. Тож треба бути готовим, що взяти тварину це лише початок справи, попереду багато роботи зі стресом, формуванням нового, позитивного досвіду, нових звичок. Стрес, проблеми зі здоров`ям (біль, дискомфорт) відображаються на поведінці тварини – туалет не там де треба, агресивні реакції, не бажання контактувати, поведінка відрізняється від тієї, яка була у притулку/на вулиці, тощо. Також має бути розуміння, що не все можна виправити, можливо до деяких нюансів треба буде пристосовуватися, міняти щось у своєму житті. Наприклад, бувають такі ситуації, коли тварини категорично один одного не приймають (індивідуальна реакція), коли собакам не підходить життя у місті і доводиться переїжджати за місто і т д.

Чи ходили ви до ветлікарні? До якої, що робили (аналізи, обстеження)?

Так, у перші тижні були деякі проблеми зі здоров’ям, тому відвідували лікаря і здавали аналізи. Саме ту лікарню не можу порадити, але надалі всі наші тварини обслуговувалися у Zagavet, там ми, в цілому, задоволені якістю лікування і відношенням до тварин.

Яким кормом годуєте котика?

На даний момент всі наші тварини харчуються кормом Farmina N&D

Що кумедне трапляється з улюбленцями? Чи якісь особливі звички з’явилися? Чи влаштовує гонки по квартирі? Або будить о 5 ранку?

Кожна тваринка це індивідуальність і кожен має свої особливі звички, манеру поведінки. З перших днів у домі помітили, що Петрик має звичку стрибати з підлоги на ручки. Ця звичка нам сподобалася, але він робив це раптово, тому ввели “запрошуючий” жест і заборонний, щоб уникнути травмувань і негативного досвіду. Ця фішка Петрика дуже подобається нашим гостям і лікарям і грумерам. Також Петрик єдиний з наших котиків, що носить у зубах предмети. І першим почав облизувати інших наших котиків (тепер всі це роблять). З Кратосом у нього також більш тісний у порівнянні з іншими зв’язок – він дозволяє Петрику більше ніж іншим. Без ранкових пробіжок, звісно,  також не обходиться, для цього в Петрика є постійний партнер – Клатч Ніксон

Як балуєте кота, та вашого песика? Купляєте новомодні гаджети, іграшки? (якщо, щось таке є, фото прошу, та навіть посилання буде круто)

Всі тварини мають свої ласощі, іноді даємо консерви, дозволені людські продукти (соціальну їжу, що так важливо у відносинах)

Не можу назвати саме гаджетами, але для котиків у нас є анатомічні миски (де вібриси майже не контактують з поверхнею), лежачки з ортопедичними матрацами, є будинок – трансформер, великі ігрові комплекси-кігтеточки. Здебільшого це продукція українського бренду Harley and Cho, миски від майстерні  Not_only_pets, ігрові комплекси від domko_house.

В цілому подобається слідкувати за новинками зооіндустрії, які роблять життя улюбленців якісніше, комфортніше.

Вирішивши взяти домашню тварину, це свідома відповідальність не на день, не на рік. Чи варто взагалі брати домашню тварину? (це питання на ваш розсуд, як завершення розповіді)

Домашні тварини додають в наше життя фарб і емоцій, своє життя я не можу уявити без них. Для мене тварини це соціальні партнери, індивідуальності ще й певний вид терапії. Але перш ніж заводити треба прорахувати безліч аспектів: чи є фінансова можливість якісно утримувати і лікувати, закривати всі потреби? Чи вистачає тваринам простору? З появою Петрика нам довелося змінити однокімнатну квартиру на двоповерховий будинок, щоб всім було комфортно. Чи є на кого залишити тварину якщо треба поїхати, потрапив у лікарню? Чи буде тварина вписуватися у Ваше життя, графік? Чи є можливість транспортування, як показала нинішня ситуація? Чи достатньо морального ресурсу?

Потрібно вивчити і проаналізувати купу інформації – про поведінку, утримання, лікування (підібрати гарну клініку, лікаря), харчування. Відфільтрувати безліч міфів – про домінування, необхідність покарань, мстивість, вдячність (олюднення), тощо.

І це лише основне. Як я вже казала, принести тварину додому – це лише початок.

Як ви зараз почуваєтесь, війна це неймовірно складне випробування для нас всіх, і як навчились жити з цією ситуацією?

Зараз складний час, більшість наших рідних і друзів залишилися у Запоріжжі, тому постійно хвилюємося за них. Так ми багато працюємо, допомагаємо як і кому можемо. У всіх котиків є переноски і шлейки, також у тварин є запас корму на місяць вперед. У перші дні війни склали декілька планів дій в залежності від розвитку подій, я отримала водійські права – це все трохи додало спокою. Віримо в перемогу, віримо в ЗСУ, гладимо котиків)