Чому я стала волонтером? Історія Катерини.

Cats for adoption Kyiv тісно спілкується та товаришує з багатьма різними організаціями допомоги тваринам, притулками для тварин, фондами, ветклініками та багатьма волонтерами, які є серцем проєктів. Саме робота, цих людей є живильною енергією на шляху поліпшення життя тварин в Україні. 

Ми поспілкувалися з сильною духом та активною волонтеркою, притулку Сіріус Катериною.
Катя, приїхала до Києва у 2012 році, а вже у 2013 поринула у світ чотирилапих, спраглих до турботи тварин. 

Волонтерка щасливо співмешкає з веселою Ельзою (собака) та вісьмома самодостатніми котами. П’ять котиків були привезені на лікування до столиці, з притулку. Вони досі чекають на власні родини, оскільки повертати до притулку вилікованих котиків надто ризиковано.

Катю, розкажіть, будь ласка, як ви стали волонтером притулку Сіріус? 

У 2013 році, на вулиці побачила хвору собаку. Вирішила їй допомогти, почала шукати поміч та волонтерів, оскільки в місті взагалі нікого не знала, тим більше серед зооволонтерів. Так я дізналась про притулок Сіріус, але того разу не звернулась до них. Але почала сама регулярно їздити туди.     

Отже, ви вперше потрапляєте в притулок, де роботи по вуха, чим саме ви займались і що робите в теперішній час? 

С початку, допомагала з прибиранням вольєрів, оскільки притулок був у процесі переїзду, весь штатний колектив був направлений на це. Ми приїздили кожні вихідні та прибирали вольєри.
Згодом, з’явились власні підопічні та улюбленці, почала їх фотографувати та шукати їм сім’ї, займалася активним піаром.

Зараз, допомогою слідкувати за станом котів та собак, лікую, піарю, співпрацюю з іншими волонтерами, за потребою, годую та прибираю в притулку. Але найбільше мені подобається знаходити родини для тварин. Я отримую колосальне задоволення, коли бачу, що їх люблять і вони сплять на власних ліжечках 🙂 Це надає сил рухатися далі. 

Катя, скажіть, ви отримали свідоцтво волонтера?

Свідоцтва в мене немає, знаю, що воно надає право на безкоштовну стерилізацію тварин в державній ветеринарній клініці. Але, якщо у мене є необхідність стерилізувати тварину, я звертаюсь за допомогою до знайомої у якої є свідоцтво.

 Згадайте вашого першого підопічного?

Перший вихованець був з притулку Сіріус. Пам’ятаю, це була відслужила вівчарка з найсильнішим отитом. Я привезла її в клініку на Електротехнічній, залишила її на стаціонар і ми почали обстеження і лікування.

Як ветеринари взагалі реагують на волонтерів та тварин з притулків або вуличних?

Мені складно сказати, тому що я обслуговуюся в тих клініках, де мене знають. Але чула деякі історії, після яких працювати з волонтерами клініки не хочуть.
У нові клініки намагаюся не їздити, тому що найчастіше упереджене ставлення до безпритульних та приютських.

Особисто у вашій практиці були випадки, коли ветеринари відмовлялися лікувати тварин з притулку?

Особисто у мене, не було. Але коли я лікувала хвору собаку у 2013 році, то зіткнулася з бридливим ставленням з боку лікарів, через те, що від нього був дуже неприємний запах.

До яких ветеринарних клінік ви звертаєтеся?

Клініка Лада (Київ)
Клініка Eco-Vet (Ірпінь)
Ветцентр Михайленко (Крюківщина)
Клініка РеалВет (Бровари)
Клініка Інновет (Київ)

*Майте на увазі, це не порада, не рекомендація. Суб’єктивна відповідь з власного досвіду.

Чи йдуть назустріч клініки? Наприклад, пропонують знижку або безкоштовну послугу?

Ті, клініки, в яких обслуговуюся я, завжди роблять знижки.

Делікатне фінансове питання, яке цікавить багатьох: ви самостійно сплачуєте, наприклад за ветеринарів або це благодійні внески? Або даєте запит, щоб скидалися на допомогу?

Якщо я когось за особистою ініціативою забираю, то сама сплачую рахунки. Рідко організовую збори фінансів.

Катя, ви самостійно займаєтесь пошуком та прилаштуванням тварин, як це відбувається? Які ресурси використовуєте? 

Рекламую тварин в соцмережах, на своїх сторінках в ФБ та Інстаграм, часто звертаюсь до популярних груп, оскільки з власних сторінок відгуків мало. Хоча розміщення в таких спільнотах платне, завжди є черги на публікацію або рекламу, результату більше.
І обов’язково публікуємо котів та собак на сайті притулку.

Ось, вам зателефонували потенційні нові власники підопічних, як проходить співбесіда? 

Спілкування проходить у форматі інтерв’ю Питання – Відповідь. Інколи мені достатньо однієї фрази, щоб зрозуміти, що це за людина. Інколи співбесіда може буди до 30 хвилин.  
Але якщо говорити про те, на що я звертаю увагу, то це попередній досвід з тваринами, чи був він. Якщо так, то який? Якщо не було, то як людина підготувалась до того, що заведе кота чи собаку? Також для мене важливо щоб мене чули. Не нехтують порадами та рекомендаціями. Навіть якщо його власний досвід був інший. Важливо, як людина говорить. І це навіть важливіше, ніж формальні відповіді на питання. З точки зору умов для підопічного, у потенційного власника може бути все на “5+”, але інтуїтивно я відчуваю, що щось не те.

Спілкуватися з людьми складно, особливо з малознаючими, Катя, що для вас найскладніше в інтерв’ю?

Складно не тоді, коли хтось мало знає. Складно, коли не знає і не чує.

Кому ви не віддасте тваринку?

Не віддам собаку на ланцюг. Не віддам собаку або кота туди, де вони загинули, наприклад, з вини господарів, але вони не усвідомлюють своєї провини.

Ви займаєтеся волонтерством не перший рік, та ще в одному з найбільших притулків в Україні. Знаєте дуже багато нюансів, скажіть, на ваш погляд, чого не вистачає в нашій системі, щоб налагодити ситуацію з безпритульними тваринами? Освіта, фінансування, закони?

Бракує всього перерахованого. 
Освіти не вистачає людям, які відмовляються стерилізувати своїх тварин, годують їх кісточками та вважають, що щеплення не приносять користі. 
Фінансування не вистачає, щоб коштом держави – стерилізувати, утримувати, лікувати. 
Законів не вистачає, щоб люди розуміли, що за будь-який злочин буде покарання. Що не можна безкарно викинути, скалічити або вбити тварину.

Як ви вважаєте потрібно розмовляти з волонтерами притулків, розповідати їх історії, ділиться досвідом?

Думаю, звичайно потрібно. Адже будь-який волонтер був колись звичайною людиною, яка просто захотів когось врятувати.

Я буваю в Сіріусі раз в один або два місяці, але ви їздите регулярно, щотижня, так? Як вам вдається, не втратити віру в цю справу? Сотні історій про жорстоке ставлення до собак і котів, і їх не стає менше. Чи не приходять думки про те, що це все марно? Що вас надихає?

Коли я приїхала першого разу до притулку, то відчула глибоке потрясіння від кількості цуценят, дорослих собак, вольєрів. Не знаю, чому я вважала, що там санаторій, а не притулок. Я 2 тижні плакала, казала собі, що ніколи більше не поїду. Потім зрозуміла, що можна плакати й сидіти вдома. А можна допомагати. Адже їм там нема на кого розраховувати. Вони нас чекають. Ми можемо їм допомогти. Тепер я вже не уявляю свого життя без притулку. Кожен вихідний, за рідкісним винятком, я проводжу там.

Катя, Cats for adoption Kyiv вдячні за те що, Ви знайшли час та розповіли свою історію, вдячні, за вашу віддану роботу і нескінченну силу! 

Всі фото з власного архіву Катерини.

Друзі, якщо ви знаєте особисто волонтерів, зоозахисників, чи можливо це Ви? Напишіть нам на пошту свою історію catsforadoptionKyiv@gmail.com і ми опублікуємо її. Оскільки про нашу роботу варто говорити!

Ваша котозалежна команда!